Моя перша поїздка у Долину Ірисів.

Підсуну-но я вам для читання стареньку розповідь про свою першу поїздку в Долину Ірисів. Вона була опублікована майже п'ять років тому у "вКонтакті", але щоб матеріал не загубився вдамся до цього повторення, а крім того, можливо, хтось й досі її не читав та ні сном, ні духом ніц не чув і не знає про маленький заповідник Барського району.

Тож як то воно було 17.05.2013...

Десь я почув, що неподалік від Бару є "Долина ірисів"... в "Гугле" про неї трішки є, але де саме - відомостей немає, зате говориться, що вони ростуть біля с.Супівка, а його мешканці попри ту долину пасуть корів))). Отже потрібно потрапити в Супівку (Хто ще не пойняв - то є назва села), а там місцеві підкажуть. ЯЗИК ДО КИЄВА ДОВЕДЕ, кажуть....

(Тоді, коли я шукав відомості їх було зовсім мало, зараз в інтернеті їх більше: Погугліть: «долина ірисів», побачите і фото і відео, тай почитаєте при нагоді) 

Думав, що поїду з кимось 18-го чи 19-го травня, але дивлячись як в місті кругом квітнуть півники (народна назва ірисів) і ще толком не знаючи чи вільний буду у вихідні, зібрався 17-го, бо бив до обіду байдики, а потім вони скінчились і треба було зайнятись чимось корисним та приємним аби не вити від нудьги. Кращих ліків, ніж велосипед не придумав… і не потрібно мені казати, що вони є.

…Сідлаю я свого коня, беру з собою язик, і скачу на ньому у заповідну Супівку. Нагадаю, що язик мені був потрібний для перевірки теорії, що він вміє доводити до заданої географічної точки, а не лише до (ВИРІЗАНО ЦЕНЗУРОЮ), тай просто він потрібний в дорозі аби його можна було висолопити та закласти за плечі, коли вже зовсім важко і хекати, хекати, хекати…

При виборі маршруту кудою їхати зовсім не мучився: Супівка знаходиться на якихось кілька кілометрів далі всім відомого села Верхівка, куди ми час від часу їздимо поповнювати запаси срібла ;) і дорога веде крізь Верхівку. Щоправда я не проскочив село наскрізь зопалу, а перед ним зробив зупинку, аби нарешті підійди і роздивитися того придорожнього дота зблизька…

Я біля нього проїжджав десятки разів до того, але ні разу не роздивлявся зблизька.

Певно раніше цього не робив, бо в моїй місцині їх вдосталь - встигли примелькатись, тай нічого крім сміття там нема: і цей дот, на жаль, не є виключеням, а шкода: адже це частина нашої історії, яка комусь коштувала життя.

Звичайно, що після такого стресу я не міг не звернути до каплички із джерелом, (джерело Бровар, воно ж Срібне Джерело) щоб відновити запас срібла:

Що й було негайно зроблено, інакше б язик, якого я взяв із собою вивалився б, його б задуло на плечі, і там він би почав хекати.

Втамувавши спрагу, вирушив далі, та перед тим, щоб було веселіше увімкнув GPS-навігатор у телефоні, і до Супівки мене супроводжував лагідний голос електронної дівчини, яка час від часу ніжно гаркала мені на вухо, підказуючи куди звернути (весь час направо, був один поворот наліво, та вона його промовчала, гадина…)

І от нарешті:

Закарбувавши «навіки» в електронній пам’яті свого девайсу мій гарний велик біля рамочки, я рушив в село, аби перевірити навігаційні можливості того пристрою, про який вже не раз говорилось вище… хто забув нагадаю: він лізе на плечі, коли важко, хекає, якщо жарко, і вивалюється на долівку, коли очі помічають привабливу особу протилежної статі.

Отож ноги перенесли раму і колеса Червоненького разом зі мною сюди:

Кажуть: "ЯЗИК МІЙ – ВОРОГ МІЙ". А в моєму випадку на цьому подвір’ї мені розповіли як знайти Долину Ірисів: потрібно весь час триматися бруківки, спуститися селом вниз, потім бруківкою вгору, до перехрестя із криницею в білій штахетній огорожі, справа залишиться частково зруйнований сільський клуб, на перехресті повернути праворуч, доїхати до роздоріжжя, на якому магазин і спитати там: "В яку сторону с.Долиняни?" Нам туди. Якщо рухатись на Долиняни, то пропустити «Долину ірисів» майже не можливо… А я підкажу, що долина знаходиться справа після довгого, крутого спуску, розбитою і подовбаною ґрунтовкою ;) Доречі: від Супівки до ірисів ґрунтовка (глина)!!! В мокру погоду це буде капець. 

Ну, що ж: навігаційні здібності в нормі, але на цьомі подвір’ї, з допомогою очей проявились у нього (говориться про язик) ще й комунікативні, завдяки чому було одержано дозвіл на фото-відео цього:

Залишивши страусів в спокої, рушив бруківкою вниз, потім вгору, повз зруйнований клуб справа від дороги (О, чудо: його ремонтують),

повернув направо, біля криниці в білій штахетній огорожі, доїхав до роздоріжжя, спитав "розуму" біля магазину і вирушив на Долиняни.

Після одержання напрямку на Долиняни невдовзі на шляху зловив глюк:

здалось, що дорога впирається в якусь стіну, а виявилось, що то такий "приємний" підйом, я там проїхав щебінь розміром з кулак, хоча, якщо пошукати, то можна було проїхати по мільчому.

Виїхав за село, потім згорба-підгорба-згоооррбба і ОХ да АХ))) :

Перед Супівкою, на зворотному шляху підгоооррбба-згорба-підгорба є джерело, воно буде зліва в полі, якихось кілька сот метрів від дороги.

На зворотному шляху, після Верхівки повернув на Кузьминці та приїхав додому через Митки, Станцію Бар. Після повороту на Кузьминці вся дорога до самого Бару має багато швидкісних спусків, вдавалось розіганатися до 56 км/год не крутячи педалей, тільки на спусках, а особливо в долині покриття настільки місцями розбите, що здуру можна розбити не тільки велик.

З дому до дому у мене вийшло 74 км 250 метрів, не втерпів і катнув по місту до круглішого числа: 75,5 км. Отак-от. :)